Как хорошо, когда приходишь с утра в академию, а там ждёт тебя приятная новость. К примеру, не будет какой-то из пар:)))) на улице тепло и солнечно) А ещё лучше, если вместо лекции или контрольной вас ожидает поход в какое-нибудь необычное и интересное место. Именно такой приятной новостью порадовал студентов-музееведов 4 курса этот понедельник.

 Точнее порадовала нас наш преподаватель Елена Викторовна Жукова, с которой мы побывали в Центральном государственном научно-техническом архиве Украины на  выставке посвященной истории строительства водных каналов Украины. Там нас добродушно встретили сотрудники и директор архива. Выставка оказалась очень интересной и, на мой взгляд, актуальной на сегодняшний день. Мы узнали о самых больших искусственных водных каналах нашей страны, об их истории и технологии строительства, о сверхпроэктах, которые были осуществлены лишь частично. Различные документы, карты, иллюстративные материалы наглядно продемонстрировали  важное значение водных каналов для жизни населения Украины. (До этого, я даже и не задумывалась насколько мы зависим от таких факторов).
Ведь почти половина нашей страны, а именно южная и частично восточная Украина - это засушливые регионы, которые нуждаются в постоянном наличие большого

количества пресной води. Благодаря таким водным каналам, которые были построены часто без наличия специальной техники, руками простых рабочих, энтузиастов и многих заключённых (большое количество людей погибло во время этих работ), на этих территориях  существует и имеет возможность развиваться сельское хозяйство, промышленность и многое другое. Потому что вода - это жизнь. Также не нужно забывать о том, что значительное количество электроэнергии Украина получает от гидроэлектростанций. А можете вы представить современную жизнь без электричества? Лично я - нет.
 

    Слушая рассказ сотрудницы архива и рассматривая различные фотоматериалы, карты, книги-проекты, меня поразило насколько много человеческого труда и жизней было вложено в то,  чтобы сделать условия жизни населения страны намного лучше. Ведь они старались не только для себя, но и для будущих поколений, то есть для нас. Я думаю, все согласятся, что очень обидно, когда твои старания, труды, которым ты отдал всю свою жизнь, забывают. Поэтому давайте помнить тех людей, что стремились сделать жизнь своей страны лучше, и беречь результаты их стараний. Это были настоящие патриоты своей Родины...

Подготовила: Карина.

Внимание!

Необходима финансовая помощь на проведение студентами музейного отделения ХГАК благотворительного мероприятия для людей с ограниченными возможностями на базе музея-заповедника «Верхний Салтов».

Не будьте равнодушны, поддержите благородное дело.

(Помочь можно  через благотворительные ящички, которые будут находиться в каждом корпусе ХГАК)

Каждый день в нашей жизни мелькает огромное количество людей. Одних мы знаем хорошо, других не очень, а иногда  не знаем о людях ничего вовсе. Да, казалось бы, видишься почти каждый день, но что представляет собой человек, чем он дышит, для многих остается загадкой.
   Творчество – всегда было одним из путей самовыражения, самопрезентации, а иногда и просто открытия души «нараспашку»

На нашем отделении, как оказалось, меня окружает большое количество творческих людей. Все они разные - одни любят петь, другие танцевать, кому-то по душе игра на фортепиано, гитаре или другом музыкальном инструменте, кто-то отлично рисует, кто-то пишет стихи,  а кто-то замечательный сценарист… Общие праздничные и творческие вечера помогают раскрыться нам друг перед другом такими, какими мы есть вне стен высшего учебного заведения. Позволяют раскрыть для себя уже знакомого человека совсем по-другому. И ты всегда ждешь с нетерпением, когда можно будет собраться вместе для того чтобы снова организовать что-то интересное …

Одним из таких творческих личностей на музейном отделении ХГАК есть Лихолетов Ярослав. Мы попросили его рассказать о себе:

 « Я студент третьего курса, люблю историю, но еще больше люблю музыку и все, что с ней связано. В частности, вокал и игра на музыкальных инструментах, таких как : гитара, бас-гитара, мандолина, гармошка губная, баян. Занимаюсь этим творчеством не профессионально, но с довольно-таки раннего возраста, где-то с 6-7 лет.

 Вокал для меня, да и любое занятие музыкой – своего рода «отдушина». Я, когда занимаюсь музыкой, расслабляюсь. Кто-то любит танцевать, кто-то ходить в клуб, кто-то заниматься спортом.  А меня вокал расслабляет. Ну конечно, это еще своего рода самореализация, потому что, вовремя не пошел учиться в музыкалку и профессионально у меня это дело не получается.

  Ноя с каждым выступлением стремлюсь чего-то достичь»

 Об успехах Ярослава в этой сфере говорит то, что он участвует в различных песенных конкурсах, был победителем Всеукраинского и Харьковского конкурса военной песни в 2008 году, его приглашают на корпоративы в качестве вокалиста. А когда твое хобби начинает приносить деньги, это уже говорит о выходе на какой-то новый уровень.  Ярослав не планирует останавливаться на достигнутом, стремиться развиваться и дальше, а творческим людям желает успехов во всех начинаниях. 

                                                        Так держать, Ярослав!
Подготовила: Новикова Анна.

Щоденник подорожнього. Частина 1.
«Яка ж вона безмежна…різноманітна…неповторна…Україна» - подумала собі, коли побачила такий добре знайомий напис: «Харківська область». От і скінчилася 10-ти денна подорож і я знову вдома. Позаду лишилися чисельні міста, отже прийшов час для висновків.Досі пам’ятаю, як ми сідали у наш гарненький синій автобус, все б нічого, але довелося рано прокидатися, та це все буденні деталі.Попереду нас очікувала довга дорога до нашого першого пункту призначення. Гостинна Полтавська область так і лишилася для нас «білою плямою», адже окрім Пирятина ми більше ніде не зупинялися. 
До речі, гадаю це місце знають багато з нас, всі ж дивилися старий радянський фільм «Королева бензоколонки»? Тож зараз, навіть якщо цього не знати, простий подорожній що проїжджає повз, одразу побачить на вивісці обличчя відомої актриси.  Отак Ворскла, широкі степи, маленькі сільські будиночки проминули, і на нас вже очікувала гостинна Чернігівщина.Які ж ми були стомленні від кількагодинного сидіння в автобусі, та це не завадило нам відвідати ще одне місце, яке тісно пов’язане з кінематографом - Качанівка.

У відомому серіалі  «Дев’ять життів Нестора Махно» заповідник став маєтком Данилевських, це далеко не перша «роль» Качанівки і певно що не остання, і це місце того варте.

Великий сад,  романтичні руїни, храм, павільйон Глинки і сам палац, якщо сказати, що це чарівне місце, то це просто нічого не сказати. Не заглиблюючись у сиву давнину, можна певно стверджувати, що Качанівка надихає.

На будь-що: на поезію, музику, художнє мистецтво, кохання. Єдине що потрібно Качанівці це увага, увага людей, щоб вона не канула в історію як ще багато дивовижних місць.  

Нажаль, ми не затрималися там настільки наскільки хотілося… нас кликала дорога.Ще не встигло сонце зайти за обрій, як ми дісталися нашого тимчасового пристанища. Яка там природа…не така як на Харківщині, чи Полтавщині, інша…Сіверщина – одним словом.  

Літописне місто Чернігів, яке не поступається у давності місту з берегів Дніпра, зберегло свою душу, історичне обличчя і досі є скарбницею давньоруської культури.

 Чого тільки варті храми XI століття.

Де як не тут відчуваєш історичне коріння…

Подумати тільки, тисячоліття тому цих нових забудов тут не було і тільки ці величні храми милувалися «зачарованою» Десною.

Мабуть, Довженко знав про що каже.

Звичайно Чернігівщина це не тільки храми і не тільки Десна,  іноді здається, що час у цьому місті уповільнюється і замирає.

Коли йдеш центром міста чи по його закутках, здається що ти тут вже був, що от-от повернеш і одразу потрапиш до свого дому. Як би була письменником, я б поїхала саме туди, щоб церковні дзвони нашіптували свої думи, поділилися віковою мудрістю.

Та часу у нас тоді було не так багато, ми попрощалися, але обіцяли повернутися.

Дорога нас кликала, а Чернігів передавав вітання рідному брату з берегів Дніпра…Автор: К.Д.Ю.

Шоколадний вихідний.

Я студентка п’ятого курсу, і вперше за п’ять років навчання розклад «подарував» нам вихідний день у суботу. Та, за звичкою, прокинувшись зранку, не одразу розумієш, що сьогодні день відпочинку  є можливість вдосталь поспати і не потрібно йти на пари. Але пробуджуючись  від веселих сонячних променів, якими тебе цілує березень, то відразу  на вустах з’являється посмішка і зовсім не хочеться сидіти в гуртожитку, та ще й пташки закликають насолоджуватися кожною хвилинкою, твого чудового молодого життя….І тому вирішила зробити цей день «шоколадним». 

Ще заздалегідь ми (третій, четвертий та п’ятий курс) вирішили  відвідати Музей  Шоколаду цієї суботи (15 березня), але, на жаль, нас зібралося лише 7 чоловік, та це нам не завадило отримати купу чудових емоцій, веселого настрою та зміцнити дружбу між різними курсами.

Піднімаючись по сходам музею, ми вже відчували запах смачненького, на зустріч нам вибіг маленький хлопчина, який  кругом рота був  заляпаний шоколадом і радісно підстрибував тримаючи в руках цукерочку. Дивлячись на цього малечу, наше бажання потрапити до музею  було просто нетерпляче….

І наші бажання здійснилися: ми поринули у неймовірно чудовий світ шоколадної історії… Гарненька, доброзичлива, цікава дівчинка – екскурсовод розповіла нам про виникнення шоколаду, завдяки чому його готують, та навіть відкрила  секрет  рецепту молочного та чорного шоколаду. Також перед нами були представлені експонати з шоколаду: шахи, м’яч, Маша та ведмідь, писанки, картини, чобітки, танки, машинки, ляльки та багато - багато  іншого, розглядаючи їх прокидається не тільки апетит, а  навіть на деякий час поринаєш в своє недалеке дитинство і з’являється бажання  залюбки погратися тими різноманітними іграшками.

Голодні ми звідти не вийшли, фонтан шоколаду пригостив нас смачним молочним та чорним виробом і бамбуковим печивом…Ох…і посмакували…Дітлахи мали можливість  насолодитися додатковими цукерочками, якщо подарують музею будь який віршик, або пісню. У кожного із нас в голові пригадався свій вірш, я навіть свій вже почала складати….Але……на превеликий  жаль, конкурс був лише для маленьких відвідувачів музею. Та ми не засмутилися, адже в кінці екскурсії кожен із нас отримав цілий пакунок смачних цукерок компанії АВК.

Після невеличкої екскурсії в нас був час пофотографуватися, працівники музею попіклувалися про це, ми приміряли шоколадну сукню, обнімали величезне серце з цукерок, пили гарячий  шоколад з великої чашки, навіть самі пригощали шоколадом з невеличкого чайничка.

Недаремно кажуть, що шоколад підіймає настрій! Ми вийшли з музею веселі, бадьорі, радісні та щасливі. Це був один із кращих вихідних у цьому році!

Автор: Кучер Іра, студентка V курсу.

Святкування Нового 2014 року у стінах академії.

    Навчаюся на музейному відділенні Харківської державної академії культури вже 4-й рік. Дуже люблю свою академію. Навчатися тут цікаво та приємно. Викладачі просто клас! Атмосфера в академії завжди доброзичлива. Наше музейне відділення дружнє і веселе – разом святкуємо свята, подорожуємо, проводимо наукові зібрання й просто спілкуємося.

    Зовсім недавно, в кінці грудня, на нашому відділенні, ми, студенти, разом із викладачами кафедр музеєзнавства і пам`яткозновства  та історії України весело відсвяткували Новий рік. Усі були одягнені у карнавальні костюми, особливо здивували своїми цікавими святковими образами викладачі. Свято вийшло надзвичайним! Був і цікавий брей-ринг між двома командами, що складалися зі студентів, а капітанами були два професори – Тортіка Олександр Олександрович і Лиман Сергій Іванович, які своєю активністю й обізнаністю «втерли носа» багатьом студентам. Я також була учасницею гри й отримала від неї купу позитивних емоцій та ще й, мабуть, найбільшого у моєму житті шоколадного Діда Мороза. Потім були різноманітні веселі конкурси, які проводили Дід Мороз із Снігуркою та дві симпатичні відмочки. Наші студенти продемонстрували свої таланти зі співу, гри на гітарі і піаніно. А потім були купа солодощів і веселі танці. Танцювали всі – і студенти, і викладачі!!! Особливо запальним виявився рок-н-рол, як з'ясувалася найулюбленіший танець усіх.

 Взагалі свято вдалося. Завдяки ньому ми ще більше здружилися. Хочеться подякувати організаторам свята – студентам 3-го курсу та чудовому, енергійному викладачеві Марії Валеріївні Тортіці, а також усім нашим улюбленим викладачам за чудовий вечір. Спасибі вам, що ви такі активні, й за те, що робите наше студентське життя яскравим і незабутнім!

Автор: Каріна.

Море… Сколько с ним связано у каждого воспоминаний, чувств и эмоций?!

Оно всегда манит и доставляет радость и даже кажется, лечит от всего плохого что было до этого…

   Вот ты лежишь  на каменистом берегу, чувствуешь как тебя пригревает солнце и неожиданно вздрагиваешь, когда на разгоряченную кожу долетают брызги, разбившейся о камень волны… Ты спокоен,  усталость, накопившаяся за день отступает и ты просто счастлив, что находишься здесь и сейчас! Вдруг, откуда-то сверху доносятся настойчивые удары в колокол. Они вырывают тебя из своих мыслей и возвращают в реальность, тем не менее она так же прекрасна, как твое внутреннее чувство блаженства. Ты находишься на территории заповедника Херсонес Таврический, сверху, над тобой остатки древнегреческого полиса, по которому снуют любопытные посетители… 

Невольно задумываешься о том, какие чувства у людей вызывает это место, ведь многие посетили его впервые. Это для тебя территория заповедника уже родная, ведь ты с одногруппниками проходишь тут практику уже больше недели -  помогаешь раскапывать Херсонес и зачищать остатки стен античного полиса…

После раскопа под лучами жаркого солнца чувствуешь себя уставшим, но радостным и довольным, знаешь, что эту усталость смоет с тебя полуденное солнце и теплое море…

Колокол звенит еще раз, где-то на подсознательном уровне понимаешь, что уже время возвращаться на базу, там тебя ждет незамысловатый но вкусный ужин, приготовленный девушками, которые заступили сегодня на дежурство, а после него вечер общения с друзьями, игры в «корову» и песни под гитару и даже написание сценария торжественного посвящения в археологи…

Казалось бы, что может быть лучше? Ты молод, здоров, счастлив, впереди столько еще интересных мест и событий, столько интересных и новых людей! Хочется растянуть этот миг подольше… на часах около двух часов ночи, знаешь, что подъем будет раньше шести, но расходиться не хочется, а когда все-таки оказываешься в кровати, проваливаешься в сон, едва успев коснуться подушки…

За окном мелькают крымские пейзажи, практика закончилась, время возвращаться домой… Ты рад, но одновременно и немного грустен, потому что внутри такое чувство будто чего-то будет не хватать, ты твердо знаешь что после практики на территории Херсонеса увидел море с другой стороны, пропитался какой-то особенной атмосферой, которой не чувствовал нигде до этого прежде.  И ты хочешь, чтобы это повторилось с тобой еще раз…

Автор: Новикова Анна.